Шлях, накреслений долею

(до 145 річчя від дня народження Станіслава Людкевича).

Станіслав Людкевич – одна з найпомітніших постатей українського мистецтва XXст. Своєю багатогранною творчою діяльністю на ниві української музичної культури він став одним з визначніших галицьких композиторів, які визначили основні напрямки діяльності та заклали міцний фундамент професіоналізації музичного мистецтва Галичини.

Людська і мистецька доля Станіслава Людкевича – унікальна. Митцеві судилося прожити цікаве та довге життя, композитор дожив до свого 100-річного ювілею.  

С.Людкевич народився 24 січня 1879р. в м. Ярославі (сьогодні це територія Польщі). Його батько був учителем, мати не тільки вчила гри на фортепіано, але й дала змогу синові пізнати багатство українських народних пісень, що їх композитор пізніше щедро використав у своїх творах.  Вже в юному віці майбутній композитор поставив перед собою мету – творити українську національну  музику.

Навчаючись у Львівському університеті на філологічному факультеті (1897– 1901),  вивчає філософські твори І.Канта, Г.Гегеля, А.Шопенгауера, а участь у дискусіях зі студентами й викладачами стимулювала мислення, формувала естетичні й філософські погляди. Поглиблене вивчення іноземних мов давало можливість в оригіналі знайомитись з видатними творами західноєвропейських класиків – Й. Ґете, Г.Гейне, Ф.Шиллера, захоплюється поезією М.Шашкевича, І.Франка, Т.Шевченка.

Будучи студентом університету, С.Людкевич не стоїть осторонь важливих національно-культурних подій Львова. Він керує хорами, редагує композиції М.Вербицького та І.Воробкевича, вдається й до так званих «артистичних мандрівок», які організовувались студентською молоддю для населення маленьких містечок і сіл Галичини. До ювілейних свят на честь Т.Шевченка, І.Котляревського, І.Франка він створює ряд творів, зокрема хор «Вічний революціонер» на сл. І.Франка.

С.Людкевич був першим українським композитором, який навчався на музикознавчому факультеті Музично-історичного інституту Віденського університету, отримав ступінь доктора філософії в галузі музики.  

С.Людкевич один з організаторів у 1903 р. Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, а з 1910 по 1914 рр. обіймає посаду директора цього навчального закладу, а також працює інспектором філій ВМІЛ, які знаходились  у Дрогобичі, Коломиї, Бережанах та інших містах.     

Навчання у Львові, Відні, пізніше в Мюнхені і Лейпцігу завершують формування С.Людкевича як особи багатогранної, спроможної творити в різних жанрах, різних галузях мистецтва.

До найвидатніших творів Людкевича належить кантата-симфонія «Кавказ» за поемою Т.Шевченка, над якою композитор працював 11 років. Прем’єра твору відбулась 1914 року у Львові у виконанні хору товариства  «Боян» у концерті, присвяченому 100-річниці від дня народження Тараса Шевченка. Це твір, в якому С.Людкевич найбільш повно і переконливо втілив свої художні й морально-етичні ідеали, свої переконання як  людина, митець, громадянин. Це твір, який підніс українську музику до вершин світового музичного мистецтва, а його автора – до когорти найвидатніших композиторів ХХ ст.  

Перша світова війна, мобілізація до австрійської армії, а згодом   чотирирічне перебування у російському полоні. Перебуваючи далеко від України, композитор не припиняє своєї творчості, створюючи один з кращих хорових творів «Сонце заходить, гори чорніють». А в жанрі фортепіанної мініатюри вибагливо поєднує не лише типові українські та західноєвропейські, а навіть східні, екзотичні мелодії ( інтонації східного фольклору  широко використав у п’єсі «Пісня до схід сонця»).

Поряд із створенням вокальних та хорових творів «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», «За байраком байрак» та інших, велику увагу приділяє оркестровій та фортепіанній музиці, в якій широко використовує народнопісенний і танцювальний тематизм.

Це «Меланхолійний вальс», написаний під враженням новели О.Кобилянської, симфонічна поема «Каменярі», навіяна образами героїчної боротьби українського  народу, «Стрілецька рапсодія», побудована на мелодіях популярних пісень українських січових стрільців (в радянські часи назву рапсодії змінено на «Галицьку»), «Мойсей», «Веснянки». Серед монументальних композицій особливе місце посідають кантати «Заповіт», «Наймит».  

Понад 40 років композитор активно працює головним диригентом «Львівського Бояну», очолює музикологічну комісію при Науковому товаристві ім. Т.Шевченка, один з організаторів СУПРОМу (Союзу українських професійних музик). На сторінках журналу «Українська музика» друкуються рецензії, огляди, статті С.Людкевича, присвячені М.Лисенкові, Д.Бортнянському, Л.Ревуцькому.

До 90-річчя композитора (1969р.) Зеновія Штундер, дружина композитора, хотіла видати збірку його музикознавчих праць. Книжка вийшла у 1973 році, проте невдовзі весь тираж був вилучений і знищений. Радянським чиновникам не сподобалися тексти С.Людкевича, присвячені Василеві Барвінському, Модестові Менцинському, Соломії Крушельницькій, Денису Січинському, отцю Михайлові Вербицькому, твори яких «пропагував, як міг тоді».     

Станіслав Людкевич був чи не єдиним митцем, який у 1948 році   категорично відмовляється осудити композитора  Василя Барвінського, прикладає зусилля до його звільнення і реабілітації. Людкевич і надалі, в умовах тоталітарного режиму, сприяв поширенню творів В. Барвінського,   на той час забороненого композитора.

Станіслав Людкевич – професор та завідувач кафедри теорії та композиції Львівської консерваторії  ім. М.Лисенка (1939—1951рр.).  Серед його учнів знані українські митці Мирослав Скорик, Григорій Цицалюк, Богдана Фільц.

За кантату-симфонію «Кавказ» та   «Заповіт» композитора було удостоєно високого звання лауреата Державної премії України ім. Т.Шевченка.

Від пропонованих урядом нагород до 100-річчя від дня народження митець намагався відмовитись, посилаючись на те, що мовляв, давно нічого не писав. І в цьому ще раз виявилися такі якості його характеру, як чесність, безкомпромісність, – риси, притаманні справжній Людині, яка гідно пройшла накреслений долею довгий і тернистий шлях.

Помер С.Людкевич у рік свого 100-річного ювілею, 10 вересня 1979 р. Похований на Личаківському цвинтарі. Там творчий дух геніального митця навіки застиг у бронзовому образі Прометея – вічно юному, прекрасному і непідвладному швидкоплинному часові.  

Лариса Соловей,

викладач ДМФК ім.В.Барвінського