Будівля духовної формації української молоді

Будівля духовної формації української молоді

1 листопада 2021року виповнюється 101-ша річниця від початку роботи Української жіночої вчительської семінарії СС Василіянок в Дрогобичі в будівлі, де сьогодні функціонує Дрогобицький музичний фаховий коледж ім. В.Барвінського.

В 2020р. побачило світ дослідницьке видання, присвячене 75-ти літньому ювілею навчального закладу, авторства Юрія Чумака та Ольги Сеник «Дрогобицький музичний коледж імені Василя Барвінського: проєкція з минулого в сучасне», яке було викликане бажанням дослідити історію будівлі, розташованої в історичній частині по справжньому старовинного міста.

В процесі розвідки було проведено велетенську роботу у львівських архівах, бібліотеках, досліджено церковні шематизми Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької єпархії, кадастрові і топографічні карти. Значну допомогу було отримано від науковців – істориків ДДПУ ім. І. Франка М.Галіва та Ю.Стецика, а також сестри ЧССВ Дарії (Турків), завдяки яким було привідкрито завісу таємничості в історії будівлі.

Ошатний будинок в центрі старовинного міста привертає увагу як туристів, так і пересічних мешканців Дрогобича. Будучи єдиним на вулиці Музична, він одночасно споглядає на мури кафедрального храму Святої Трійці та на галасливу вулицю Бориславську. Будинок з’явився на парцелях Міських Загородів на переломі ХІХ – ХХ століть як житлова будова. Християнська громада Борислава викупила будівлю для розміщення в ній сирітської захоронки. Згодом захоронка полишає приміщення, і 1 листопада 1920 року у будинку починає функціонувати українська приватна учительська семінарія, яку утримували і провадили Сестри Василіянки. Їх поява в Дрогобичі зумовлена була із потребою відкриття в місті учительської семінарії для дівчат, матеріальне становище яких не дозволяло вчитися в державних закладах і для уникнення «недостачі учительських сил в краю» (з листа ігумені Емілії Тимочко до Високої шкільної ради крайової у Львові від 9 грудня 1920 року).

Перші роки українська учительська приватна семінарія Сестер Василіянок існувала на праваx усного дозволу куратора Ст. Собінського.  З 1924 – 1925 навчального року в семінарії навчання триває повних 5 курсів. Після надання семінарії права державності (прилюдності) у 1930 – 1931 навчальному році семінаристки стали отримувати диплом державного зразка. Роки функціонування навчального закладу пов’язані з іменами вчителя катехизму та співу Северина Сапруна, який був композитором, диригентом, педагогом, музично-громадським діячем, одним із ініціаторів відкриття філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Дрогобичі, і яку він очолював як директор до 1931 року, а також Наталії Мілян, відомої на той час скульпторки, яка була першою українкою, що навчалася у Краківській Академії мистецтв і яка викладала в семінарії малювання та ручні роботи. До функціонування дрогобицької української приватної учительської семінарії мали дотичність Митрополит Андрей Шептицький, завдяки якому відродилася освітянська діяльність Сестер Василіянок в Галичині, а також о. Платонід Філяс, який був візитатором Митрополита і інспектував діяльність черниць у Дрогобичі 1926 – 1930 р.р. У міжвоєнний період приватна учительська семінарія Сестер Василіянок в Дрогобичі була осередком української національної свідомості.

Фасад будівлі семінарії мав багато декорований вигляд і поєднав в собі риси історизму та сецесії (про що свідчать світлини до 1960 року, коли почалася добудова лівого крила). У будівлі простежуються елементи ампіру: балкон – галерея, кронштейн під балконом, медальйони на пілястрі, стилізовані лапи лева на колонаx, випуклий фриз, а також картуш як декоративна скульптурна ліпнина, характерна для барокової архітектури. До елементів сецесії належать звивисті лінії як стилізація рослинного орнаменту на вхідних дверях, характерна лінія «удар батога» у картуші, соковиті рослинні форми, маски, декоровані сандрики, фризи. Спочатку у будівлі було 10 приміщень, серед яких – 7 класів, кабінет директора, канцелярія і капличка. Згодом добудовано три кабінети для фізики, хімії і ручної праці.

Від 1920 до 1939 року будівля була власністю Перемишльської Єпархіальної допомоги («Єпархіальна поміч»). Товариство власними коштами видавало релігійну літературу, допомагало сиротинцям, вдовам та сиротам священиків, церковним братствам та церквам. «Єпархіальна поміч» надала семінарії будинок в безоплатне користування.

Музичне училище розмістилося в будівлі з 1947 року, а в 1956 році повністю отримало на свій баланс всі приміщення. З 1960 року добудовується ліве крило, і навчальний заклад отримує великий концертний зал та бібліотеку. З 1965 року до старого корпусу добудовується нове крило разом із спортивним залом, малим концертним залом та 21-м навчальним класом. В останні роки ґанок при вході і балкон-галерею прикрасили ковані решітки, оновлено фасад будівлі.

В приміщенні можна зустріти збережені артефакти. Це – дерев’яні сxоди із металічними петлями для фіксації килимів, кахельна плитка, крокви на горищі, лиштва деяких дверей, цегла із клеймом власників цеголень, латунна кулька на перилах. Будинок внесено у «Перелік пам’яток архітектури місцевого значення Львівської області» під охоронним номером 1850 – М.  В архітектурному просторі Дрогобицького музичного фахового  коледжу ім.. В. Барвінського з художнім смаком поєдналися збережена автентика та оновлений інтер’єр. Старовина ожила в сучасності, сучасність розчинилася в старовині…

Юрій Чумак, Ольга Сеник