Олександр Верещинський – подвижник бандурного мистецтва Дрогобиччини (з нагоди ювілею митця)

Бандура, як душа народу

Сміється, плаче, гомонить…

Безсмертна, як жива природа

Між люди музика летить.

                    Ю. Ніколаєв

 

Яскравим здобутком традиційної української культури є виконавська творчість бандуристів, в якій віднайшла своє втілення національна самобутність українців з притаманною їй духовною та морально-етичною складовою. Розповсюджене по всіх регіонах України та за кордоном, бандурне мистецтво стало популярним завдяки непересічним творчим особистостям, які творили та пропагували його протягом століть. Одним з палких популяризаторів та подвижників бандури на Дрогобиччині став Олександр Верещинський (Кир’ян, 1940 р. н.), який доклав чимало зусиль для становлення виконавства на національному інструменті в окресленому регіоні. Професійний бандурист, викладач-методист, кобзарознавець, суспільно-громадський діяч, він неодноразово доводив свій патріотизм та відданість бандурному мистецтву. З нагоди 80-літнього ювілею митця актуальним видається звернення до його творчої особистості та мистецької діяльності, які є невід’ємною складовою в процесі розвитку виконавства на бандурі.

Народився митець 23 травня 1940 року у місті Ромни, що на Сумщині. Завдяки знаним кобзарям Євгену Адамцевичу (1904–1972) та Григорію Спиці (1911–1971) талановитий хлопець опанував бандуру. Згодом було навчання у Львівському музичному училищі (клас Юрія Барташевського (1900–1961) та Львівській консерваторії імені Миколи Лисенка, де О. Верещинський навчався під керівництвом засновника львівської академічної школи виконавства на бандурі, Заслуженого діяча мистецтв України, професора Львівської національної музичної академії імені М. Лисенка, знаного конструктора бандур – Василя Герасименка (1927–2015).  

У навчальний період О. Верещинський активно провадив концертну діяльність як соліст-бандурист. Окрім чималої кількості обов’язкових для вивчення програмних творів, у його репертуарі були думи «Буря на Чорному морі», «Про козака Голоту», «Невільницький плач»; народні пісні «Ой чого ти, дубе…», «Чорна рілля ізорана», «20 синів і 20 дочок», «Хома та Ярема», «Про Хортицю» у власному опрацюванні; авторські композиції «Гей, літа орел» (М. Лисенко до слів Т. Шевченка), «Віє вітер, віє буйний» (музика народна до слів І. Котляревського) та інші композиції. Концертував талановитий бандурист у Львівській, Івано-Франківській, Херсонській, Миколаївській та Одеській областях.

Ще навчаючись у вузі, О. Верещинський розпочав свою педагогічну діяльність. Впродовж 1960–1968 років керував ансамблем народних інструментів та капелою бандуристів, які функціонували при будинку вчителя Львівського обласного відділення хорового музичного товариства України, а також викладав у Львівській музичній школі-інтернаті імені Соломії Крушельницької (1964–1965). 1968-го року бандурист отримав скерування та переїхав до Дрогобича, де продовжив педагогічну діяльність у якості викладача класу бандури в місцевому музичному училищі (сьогодні – Дрогобицький державний музичний коледж імені В. Барвінського). Наступного року педагога було запрошено до Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка (сьогодні – Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка), де він започаткував на музично-педагогічному факультеті клас бандури. З метою забезпечення безперервності навчального процесу цього ж року він розпочав навчання юних бандуристів і в дитячій музичній школі № 1 міста Дрогобича. 

За понад п’ятдесят років невтомної та високопрофесійної педагогічної діяльності О. Верещинський виховав більше сотні фахівців-бандуристів, серед яких непересічні музиканти, педагоги та науковці. Гордістю педагога стали: М. Сорока (Будник) – заслужена артистка України, лауреат премії імені С. Людкевича в галузі музичного мистецтва (2006), солістка тріо бандуристок «Червона калина», лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів; М. Мошик – заслужений діяч мистецтв України, Н. Лемішка (Панчишин) – народна артистка України, доцент Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка, солістка Тернопільської обласної філармонії та Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка; О. Бобечко (Шаманова) – кандидат мистецтвознавства, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка; О. Перець (Семиліт) – кандидат педагогічних наук Кримського гуманітарного університету; Н. Дуб (Строїч) – солістка дуету «Ярослав-На»; Л. Підківка (Величкович) – викладач-методист Великолюбінської дитячої школи мистецтв; О. Голод (викладач Самбірського коледжу культури і мистецтв), а також численні лауреати міжнародних та всеукраїнських конкурсів Н. Ватаманюк (Худак), Н. Євенко (Сковрон),  І. Шміло, О. Рибак та інші.

Як досвідчений викладач, О. Верещинський постійно приділяє велику увагу виконавському та педагогічному репертуару бандуристів, невтомно та продуктивно працює над його поповненням та удосконаленням. Він є упорядником, а також автором ряду аранжувань та перекладів творів для бандури, що вміщені в дванадцяти збірниках, адресованих як зовсім юним, так і зрілим виконавцям. Кожне видання педагога вирізняється професійністю у підборі та опрацюванні музичного матеріалу.

Поряд з педагогічною та навчально-методичною роботою О. Верещинський активно займається суспільно-громадською діяльністю. Популяризація бандурного мистецтва стала важливою ланкою його просвітницької роботи. Ще 1968 року, надихнувшись приїздом кобзаря Є. Адамцевича в Дрогобич, митець разом з  дружиною Данутою Верещинською (1950–2017) створили домашню студію з красномовною назвою «Кобзарська світлиця». Свого часу в стінах світлиці регулярно проводились зустрічі з видатними кобзарями, серед яких: Володимир Антоненко, Володимир Горбатюк, брати Роман і Богдан Жеплинські, Лайош Молнар, Микола Мошик, Олексій Нирко, Ігор Рачок,  Григорій Спиця, Павло Супрун, Мирослав  Цуприк, Йосип Яницький та інші.

Відзначимо, що митцю належить ініціатива створення Дрогобицького регіонального осередку Всеукраїнської Спілки кобзарів, який він очолив 1999 року.

Певний час О. Верещинський активно займався дослідженням та збереженням українського музичного фольклору. Плідними в цьому аспекті стали фольклорні експедиції митця впродовж 1989–1990 років на Чернігівщину (с. Лавіркове) та на Сумщину (м. Ромни). Саме тоді йому вдалося здійснити записи кобзарів І. Рачка та В. Заворотька, а також дуету у складі Г. Спиці та Є. Адамцевича, які виконали славнозвісний «Запорізький марш». Варто зауважити, що О. Верещинський доклав чимало зусиль для збереження пам’яті про Є. Адамцевича, якого вважав своїм творчим побратимом. 

Також стараннями митця було відроджено ім’я однієї з перших жінок-бандуристок України – Олесі Левадної (1905–1988). 

Зазначимо, що за вагомі здобутки на творчій та педагогічній ниві О. Верещинський неодноразово був нагороджений численними грамотами, подяками і нагородами.

Тож, вагомий внесок О. Верещинського як бандуриста, педагога та активного громадського діяча в розвиток бандурного мистецтва Дрогобиччини є незаперечний. Впродовж 60-ти років невтомної праці на творчій кобзарській ниві, митець доклав чимало зусиль для становлення, розвитку та процвітання виконавства на бандурі в окресленому регіоні, яке стало невід’ємною складовою мистецтва бандуристів як в Україні, так і за кордоном.

23 травня 2020 року О. Верещинський відзначає свій життєвий (80-річчя від дня народження) та творчий (60-річчя педагогічної і творчої діяльності) ювілеї. Численна когорта випускників педагога, творчі побратими, колеги по роботі та шанувальники бандурного мистецтва від щирого серця вітають ювіляра, який стояв біля витоків мистецтва бандури на Дрогобиччині.

 

З роси і води Вам, шановний Олександре Павловичу!

Міцного здоров’я та наснаги! 

Многая літа!

 

Оксана Бобечко,

 кандидат мистецтвознавства,

доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка