9 червня 1963 року перестало битися серце українського композитора, музично-громадського діяча Василя Барвінського – ім’я якого носить Дрогобицький музичний коледж.
Василь Барвінський є однією з найвидатніших і найдраматичніших постатей української музичної культури ХХ століття.
Композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч, диригент, музичний критик – такою була ця людина, якій судилося йти зі своїм народом у часи найбільших випробувань. Його життєвий і творчий шлях можна визначити як «слава, тріумф, через особисту і родинну трагедію, – довгі роки забуття, через шану і любов народу – до визнання і безсмертя» (С. Павлишин).
В 1995 році Дрогобицькому державному музичному училищу з нагоди 50-річчя було присвоєно ім’я Василя Барвінського і водночас засновано кімнату-музей композитора. Це була значна мистецька подія не тільки для нашого міста, але й для всієї України. Ім’я В.Барвінського – композитора, відомого у світі і незаслужено замовчуваного в Україні понад сорок років, – вибрано невипадково: воно стало символом у подвійному значенні – самовідданої праці в галузі української музичної культури і жертви совєтської тоталітарної системи.
Василь Барвінський багато років очолював мистецьке життя Західної України, понад тридцять років був директором Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка та одним із засновників СУПРОМу, автором рецензій, статей, присвячених проблемам української музичної культури.
Маючи європейську професійну освіту, яку здобув у Празі, у відомих педагогів і композиторів – Вілєма Курца та Вітезлава Новака (учня Антоніна Дворжака) – писав різні за жанрами твори: фортепіанні, камерно-інструментальні, хорові, вокальні, обробки народних пісень і, як практикуючий піаніст і педагог блискуче втілював свої задуми, що служили для нього творчою лабораторією.
З нагоди свого 50-ліття, крім великого і щирого вшанування українською громадськістю, Василь Барвінський отримав почесний диплом доктора Празького університету. Цілком інакше виглядало його 60-ліття у київській тюрмі, коли за сфабрикованої справою подружжя Барвінських було заслано на десять років до мордовських таборів, а його ноти було знищено.
Тривалий час до В.Барвінського застосовували випробувану ідеологічну зброю – замовчування. Твори композитора не виконували й не друкували. Музикознавці у своїх працях його ім’я не згадували, хоч в енциклопедичному словнику (Москва. 1966 р.) були дані про нього та його твори, і сказано, що був «незаконно репресований».
Після заслання В.Барвінський відновлює з пам’яті значну частину своїх композицій.
Історія вивчення спадщини композитора починається з 90-х років ХХ ст. Поступово з різних сторін почали з’являтися збережені музикантами оригінали та копії рукописів, статей, світлин, документів. Великий внесок зробила діаспора: Любка Колесса з Канади, Дарія Гординська-Каранович, Василь Витвицький, Зеновій Лисько, Роман Савицький, який був першим виконавцем фортепіанного концерту f-moll композитора у 1938 році у Львові. Цей твір був втрачений, але через тридцять років після смерті В.Барвінського знайдений в Аргентині.
Науковим опрацюванням бібліографії і нотографії композитора, пошуком його рукописів та перевиданням займаються музикознавці в Україні – Стефанія Павлишин, Володимир Грабовський, Любов Кияновська, Наталія Кашкадамова, Людомир Філоненко та інші.
Присвоєння імені В.Барвінського навчальному закладу відкрило нову сторінку в історії Дрогобицького музичного училища, а тапер – музичного коледжу ім. В.Барвінського. Науково-теоретичні конференції, святкові академії, мистецькі заходи, концерти, присвячені до ювілейних дат композитора і не тільки, проводять в Дрогобичі та інших містах Західної України.
…В.Барвінський писав «Не дивуюся, що про мене наче забули. Та ж я українець. Відомо, що у цьому житті усе робилося так, щоб про українців забували, викреслювали їх з історії, культури, навіть з життя».
Любов Щурик,
викладач музично-теоретичного відділу
Дрогобицького музичного коледжу імені В.Барвінського