Студенти та викладачі Дрогобицького музичного коледжу імені В.Барвінського долучилися до вшанування Клаудіо Монтеверді (1567 – 1643), композитора великого обдарування, чия творчість на межі XVI – XVII століть (перехід від епохи Відродження до епохи Бароко) значно посприяла розвитку, насамперед, оперного мистецтва та досягненню розквіту мадригального жанру.
Під час лекції-презентації у виконанні студентів народного та фортепіанного відділів прозвучали канцонети «Tu ridi sempre mai» (кер. Сеник О.Д.) та «Chi vuol veder» (кер.Макуцька Н.К.), створені К.Монтеверді у 17-річному віці та один з відомих мадригалів «Lamento della Ninfa» – «Скарга німфи» (кер. Мартинів І.Л.) з останньої восьмої книги мадригалів. Музика ілюструвалася картинами тогочасних художників, які зображали музикантів з інструментами епохи Відродження та Бароко (слайд-шоу Сеник О.Д.). Також демонструвалися відеофрагменти виконань мадригалів відомих сучасних колективів, що виконують старовинну музику.
Народився Клаудіо Монтеверді в північно-італійському місті Кремона, яке було університетським і музичним центром з чудовою церковною капелою і надзвичайно високою інструментальною культурою, тут у XVI-XVII століттях цілі сімейства знаменитих кремонських майстрів – Аматі, Гварнері, Страдіварі – виготовляли смичкові інструменти. Музичними заняттями юного Клаудіо керував М. Індженьєрі – досвідчений музикант, капельмейстер Кремонського собору. Він навчав майбутнього композитора поліфонічній техніці, познайомив з кращими хоровими творами Дж. Палестріни і О. Лассо. Монтеверді рано почав писати музику. В 15 років був опублікований збірник його мотетів під назвою «Духовні наспіви», через рік – книга «Духовних мадригалів», а роком пізніше – збірник триголосних канцонет.
На службу в місто Мантую в придворну капелу герцога Вінченцо Гонзага (мецената, колекціонера, покровителя наук і мистецтв) Монтеверді приступив в 1590 році спочатку в якості оркестранта і співака, а пізніше і капельмейстера (з 1602). В його обов’язки входить все, що стосується повсякденного музичного життя двору (спектаклі, концерти, музика в церкві, розучування партій), і все, що пов’язано з музикою на пишних придворних святах. У 1599 році Монтеверді одружився на юній співачці Клаудії Каттанео, згодом у подружжя народилося два хлопчики. Герцог Гонзага був в числі гостей, присутніх на урочистій виставі 1589 року у Флоренції, коли виконувалися інтермедії з музикою; також присутній і на представлені першої опери «Евридика» Я.Пері – О.Рінуччіні, збереженої з нотами, в палаццо Пітті в 1600 році, поставлена«Флорентійською камератою». Ймовірно, Монтеверді слухав її також.
Шлях пошуків і звершень, шлях від Відродження до Бароко, ніде, мабуть, не відображений так наочно, як у восьми книгах мадригалів (близько 200), які композитор почав писати в молоді роки і яким залишився вірним до останніх років життя. Мадригал для Монтеверді – це його творча лабораторія, де поліфонічне 5-голосне письмо поступово переходить в акорди, виокремлюючи мелодію і супровід, тобто формується гомофонно-гармонічне мислення.
У лютому 1607 р в Мантуї в герцогському палаці успішно поставлена перша опера К. Монтеверді – «Орфей» на лібрето А. Стріджо. Пасторальну п’єсу, призначену для палацових свят, Монтеверді перетворив у справжню драму про страждання і трагічну долю Орфея, про безсмертну красу його співу. «Орфей» відзначається дивовижним для раннього твору багатством засобів. Експресивна декламація і широка кантилена, хори та ансамблі, балет, розвинена оркестрова партія служить втіленням глибоко ліричного задуму. Успіх «Орфея» виявився шаленим на той час. Опера незабаром була поставлена в Турині, в інших містах, виконана в концерті в Кремоні. Її партитура повністю видавалася двічі – в 1609 і 1615 роках, що зовсім незвично для італійських оперних творів XVII століття, які залишалися, як правило, в рукописах. Створення нової опери «Аріадна» ( на текст Рінуччині вимагало напруження всіх душевних сил, бо недавно померла дружина, а майже перед прем’єрою виконавиці головної ролі. До нашого часу збереглася лише одна сцена з другої опери Монтеверді – «Аріадна» (1608). Це знаменитий «Плач Аріадни» («Дайте мені померти…»), що послужив прообразом безлічі арій lamento (арій скарги) в італійській опері.
Протягом мантуанського періоду своєї діяльності (більше 20 років) Монтеверді перебував у вкрай обмеженому і залежному становищі, навіть досягнувши слави і загального визнання. Багаторазово він просив герцога відпустити його, але деспотичний Гонзага не бажав його і слухати. Звільнення прийшло раптово і вже не залежало від композитора. У 1612 році герцог помер, а його спадкоємець надумав звільнити музиканта, що і виконав швидко і безцеремонно.
У 1613 р Венеціанська республіка запросила Монтеверді на почесну посаду керівника капели в соборі св.Марка. Багато що змінилося в житті і обов’язках Монтеверді. Залежне положення придворного слуги змінилося на першого музиканта в республіці, глави кращого музичного колективу, авторитетного, незалежного, без матеріальних труднощів. Монтеверді пише опери, балети, інтермедії, мадригали, музику до церковних і придворних свят. Одне з найоригінальніших творів цих років – драматична сцена «Поєдинок Танкреда і Клорінди» на текст з поеми Т. Тассо «Звільнений Єрусалим», що поєднала читання (партія Оповідача), акторську гру (речитативні партії Танкреда і Клорінди) і оркестр, який описує хід поєдинку, розкриває емоційний характер сцени. У зв’язку з «Поєдинком» Монтеверді писав про новий стиль concitato (збуджений, схвильований), протиставляючи його пануючому в той час «м’якому, помірному» стилю.
В кінці 1630-х – на початок 40-х рр. найвищого розквіту досягає оперна творчість Монтеверді, на жаль, п’ять з восьми опер не збереглися. У 1642 р у Венеції була поставлена остання опера 75-річного композитора «Коронація Поппеї» – вершина і підсумок творчого шляху. Відкритість, напруження, пристрасті, різкі, справді «шекспірівські» контрастні сцени, жанрово-побутові та комедійні наводять на паралелі з трагедіями геніального сучасника композитора – В. Шекспіра. Після прем’єри «Коронації Поппеї» композитор прожив всього лише рік. Незадовго до смерті він відвідав місця молодості –Кремону і Мантую. 29 листопада 1643 року Монтеверді помер у Венеції на сімдесят сьомому році життя.
«Монтеверді відстоює права почуттів і свободи в музиці. Незважаючи на протести захисників правил, він розриває пута, якими музика сама себе обплутала, і хоче, щоб надалі вона слідувала лише велінням серця.»
Р. Ролан
ІринаМартинів,
викладач відділу теорії музики
Дрогобицького музичного коледжу імені В.Барвінського