Дрогобич слухає “Київ”

Цього прохолодного квітневого вечора всіх поціновувачів хорового співу зігрівала пісня, що лунала в Народному домі ім. І.Франка в Дрогобичі. До нас завітав славнозвісний столичний камерний хор «Київ», незмінним керівником та засновником якого від 1990 року   є Микола Гобдич. Він – випускник нашого Дрогобицького музичного училища, його викладачем по класу диригування   була Євгенія Марківна Бернацька. Приємно, що Микола Миколайович не забуває свою alma mater і включив Дрогобич у всеукраїнське турне хору «Київ». Микола Гобдич – знакова постать в мистецьких колах:  поряд з  активною диригентської практикою, він знаходить, упорядковує та видає нотні збірники, часто унікальні, в яких набули нове життя перлини  українського середньовіччя, бароко, класицизму, романтизму та сучасності та записує їх на компакт-диски. Муніципальний камерний хор «Київ» під орудою Миколи Гобдича  є учасником багатьох фестивалів в країнах Європи, у США, Канаді. Відомі світові зали – Карнегі Хол (Нью-Йорк), Концертний зал ВВС, Tivoli (Копенгаген) тощо, собори, філармонії, оперні театри слухали та аплодували «Києву». Нагороди – тільки найвищі, концерти – рекордна кількість, професіоналізм – неперевершений, але найважливіше – це вдячні слухачі , наповнені колосальною енергетикою хорового співу.

Головною метою гастролей  колективу  є  пропаганда ідеї соборності України через виконання вітчизняних музичних творів від Середньовіччя до сучасності. Крім того, нагадування про те, як майже століття тому в тяжких умовах становлення Української Народної Республіки посланцем до народів світу стала хорова Капела під орудою блискучого диригента Олександра Кошиця (1875 – 1944). Її перший тріумфальний тур відбувався країнами Європи (1919 р.) , другий – далека мандрівка в Америку  (США, Канада, Південна Америка (1922-1924), яка принесла сенсаційний успіх. Слухачі у захваті, «вдячні Богові за таке разюче враження»,  «треба довго перебувати в «чистилищі», щоб досягти такого очищення душі, яке може дати одна година такої музики»(відгуки в пресі). Через мистецтво, пісню, майстерно й досконало донесені, світ пізнавав українську націю, її могутню музичну душу,  звернув увагу до народу України, його долі. Прослідкувати паралелі  між хорами Кошиць – Гобдич не важко. Звідси і продовження Місії Української Республіканської Капели  під орудою О.Кошиця  – створення великої хорової капели «Україна», яка слідами О.Кошиця, продемонструє світові українське хорове надбання – душу українського народу.

Святом хорового мистецтва став і концерт на дрогобицькій сцені.  Духовна музика (перший відділ) – «Воскресеніє Твоє, Христе Спасе» (київський розспів епохи Середньовіччя) – урочисто, піднесено  починається дзвонами та чоловічим унісоном і підхоплений жіночими світло-ліричними інтонаціями, вводить у молитовно-медитативний настрій. Радісно вітають хористи дрогобичан із Великоднем піднесеним  «Христос воскрес»  А.Веделя в опрацюванні М.Вербицького. Наступні номери не менш прославні, емоційні, схвильовані, благодатні –М.Березовський Духовний концерт №5 «Приідіте і видіте діла Божія»; прем’єра нещодавно (!) віднайденого музикознавцями партесного концерту Миколи Дилецького; ще два київські розспіви: жіночий силабічний «Канон Пасхи» і  чоловічий мелізматичний «Благослови душе моя, Господи». «Отче наш» нашого сучасника Віктора Степурка, плідного хорового композитора – від величного унісону до м’якої  дисонантності від піаніссімо  до фортісімо з просторовими атифонними перегуками, «Господи помилуй» та «Хвалитиму Господа усім серцем своїм». Того ж автора модерно-класичними засобами письма в іншому ракурсі передані молитви, в яких світле соло тенора на витриманих басах мовби піднімається ввись, ближче до небес. Як прозора музична акварель, на півтонах прозвучав триптих Валентина Сильвестрова на слова Тараса Шевченка (2004): «По діброві вітер виє» – пастельно-журлива, натуралістично-зображальна картина; «Lacrimosa»– сумна лірична пісня з остинатними повторами середньовічних секвенцій Lacrimosa та Dies irae, виконана на довершеному piano  і «Садок вишневий коло хати»­ – жіночий унісонно-меланхолійний спів, підтримуваний низами і не схожий із «садочками» романтиків. Завершив перший відділ концерту  «Христос воскрес» Петра Турчанінова у переплетенні  із Воскресними дзвонами.

Другий відділ був  присвячений одному циклічному твору сучасної композиторки Ганни Гаврилець, яка  співпрацює з «Києвом». Це – історична хораторія (хор + ораторія) «Та віють вітри…». В  історично величному дійстві були задіяні і сценограф – Василь Вовкун  (Львівський національний академічний театр опери та балету), і аранжувальник партії ударних інструментів Георгій Черненко (Національний ансамбль «Київська камерата»). В основі хораторії лежать історичні народні пісні, зібрані  Олександром Кошицем в різних регіонах України та на Кубані, та втілені  Ганною Гаврилець модерними засобами хорового письма, втім зберігши  архаїчне, питоме звучання. Кожна пісня і як більш відома («Максим козак Залізняк», «Ой горе тій чайці», «Ой на горі та женці жнуть», «Зажурилась Україна», «Гей ну хлопці до зброї») і  як менш знана («Уже літ за двісті», «Ходить турчин по риночку», «Їхав козак з України», «Ой пише москаль») несли певний настрій та сценічну дію, показану хористами: чайка, яка шукає дітей і гірко квилить (до речі, соло сопрано вела  наша дрогобичанка  Олена Свищ ); москаль, що пише листа під наглядом козаків; давні хороводи;  і ритмічний похідний марш, народний танець, небезпечна гра зі шаблями. Знайшли своє місце в хораторії й народні  українські інструменти ­– бандура, сопілка, кобза, які в руках виконавців підсилили народність  пісень. Апофеозом хораторії став останній номер: хористи на різних ударних інструментах, включаючи козацькі (шабля, коса, тулумбаси), вже без співу вибивали складні ритми, які злились-поєдналися  з гучними козацькими вигуками.  Вражаючим моментом   виступу  було те, що диригента під час виконання цього твору на сцені не було.

Тривалі глядацькі аплодисменти, вигуки «браво» довго не відпускали  зразковий  хор «Київ» та його мистецького керманича Миколу Гобдича зі сцени. Заключним акордом феєричного дійства стало виконання    духовного гімну українського народу «Боже великий, єдиний» Миколи Лисенка, який підхопили усі присутні глядачі .  Дрогобичани щиро вдячні муніципальному камерному хорові «Київ», який  подарував нам цей незабутній вечір, адже  майстерний хоровий спів не лише облагороджує, возвеличує, вводить у катарсис, а і й об’єднує наші почуття, помисли, ідеї, вчинки.

Ірина Мартинів,
 викладач Дрогобицького музичного коледжу ім. В.Барвінського

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *