Вічний дух романтики (до 220-річчя від дня народження Ф.Шуберта)

Франц Шуберт – австрій­ський композитор, молодший сучасник Л.Бетховена, який пережив його тільки на півто­ра року, належав уже іншій епосі, наступному музичному поколінню.

Ф.Шуберта вважають пер­шим великим композитором-романтиком. В історію музи­ки композитор ввійшов на­самперед, як автор найбільш ліричного музичного жанру – пісні і який підніс її за своєю змістовністю та вагомістю на один рівень із симфонічними та камерними творами.

Зі спогадів друзів Ф.Шуберт був людиною-оптимістом, на­діленим повнокровним сприй­няттям життя, з деяким відтінком меланхолії. Будучи художником надзвичайно без­посереднім і щирим, він шу­кав спілкування з іншими людьми. Так утворилось коло близьких друзів композитора, з якими він ділився своїми ус­піхами і поразками, радостями і печалями, жив їхніми інтере­сами, вмів з кожним говорити на його мові, завжди готовий пожертвувати заради них власними інтересами. Про це красномовно свідчить випа­док, коли Франц Шуберт віддає

на тривалий час своє фортепіано брату Фердинанду, а сам працює без інстру­мента, перевіряючи написану музику на слух чи від випадку до випадку у знайомих. Дові­рливий, відвертий, не здатний на зраду, товариський, дуже прив’язаний до друзів і рідних, брат не міг бажати кращого брата, батько – кращого сина, – так згадують друзі компози­тора.

Будучи непримітним зов­нішньо, надзвичайно скром­ний та невибагливий у по­ведінці Ф.Шуберт притягував до себе людей не тільки добротою та душевністю, а й ве­ликим внутрішнім багатством натури. Оточення композито­ра – це не тільки музиканти, а й художники, письменники, громадські діячі, поети, дра­матурги, державні службовці. Серед них (учасників музич­них вечорів – «шубертіад») композитор знаходить під­тримку у важкі періоди життя.

Інтенсивність творчого го­ріння, виняткова художня інтуї­ція, постійна потреба писати музику зумовили свідоме прагнення уникати будь-якої служби. Шуберт відстоював повну незалежність свого сус­пільного становища. У сім’ї композитора любили музику, однак професія музиканта вва­жалась не престижною. Тому, відмовившись від служби, єдиним заробітком були при­ватні уроки та видання.

Не будучи піаністом-віртуозом як Ф.Шопен, Ф.Ліст, Ф.Шуберт не міг за­воювати собі ім’я в музич­ному світі і в такий спосіб сприяти популярності своєї музики. Успіх першого і єди­ного авторського концерту, організованого за кілька місяців до смерті, привернув увагу музичної громадсь­кості. Його музика, особли­во пісні, поширюються швидко по всій Європі, здо­буваючи все більше при­хильників. Однак слава та визнання (як це часто буває) приходять поступово тільки після смерті композитора.

Важке і коротке життя (31 рік), з одного боку, сповнене постійними злиднями, непо­сильною роботою, байдужістю до творчості, хворобою, без­вихідністю, з другого – музич­не світовідбиття образів І.Гете, В.Мюллера, Г.Гейне. Два полюси, що складають суть особистості Франца Шуберта.

Безперечно, вплив музики Ф.Шуберта на розвиток му­зичного мистецтва великий. Без нього неможливо уявити собі творчість Р.Шумана, Й.Брамса, П.Чайковського та інших композиторів. І хоч епохи в музиці чергуються за «законом» реакції, «дух ро­мантизму» завжди жив і жи­тиме повноцінним життям. Згадаймо: Й.Бах був достат­ньо суб’єктивним, моментами романтичним (прелюдії, фан­тазії, хорали), сторінки музи­ки Генделя, Моцарта, Равеля, Онегера і т.д.

Еволюція розвитку вносить «нові думки та слова», фор­ми прояву романтизму зміню­ються. Однак, доки існують на землі любов і страждання, в музиці буде жити романтизм.

                                                  Наталія Семків,

    викладач Дрогобицького музичного коледжу імені В.Барвінського

                                                    

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.