Отець Михайло Вербицький — композитор, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла України і слава, і воля»

    «Вербицький для нас є не тільки   музикантом,

а також символом нашого національного відродження в Галичині»

Станіслав Людкевич

Виповнюється 200 років від дня народження автора музики до нашого Гімну – Михайла Вербицького. Вшановують композитора не лише в Україні , а й на світовому рівні – на сесії ЮНЕСКО 200 ліття від дня його народження внесено до календаря пам’ятних дат, які будуть відзначати цього року.

2015 рік по праву можна назвати роком Михайла Вербицького – 4 березня виповнюється 200 років від дня народження, а 7 грудня – 145 від дня, як він відійшов на вічний спочинок. І ще один ювілей – 150 років від першого виконання пісні «Ще не вмерла Україна».

М.Вербицький – священик української греко-католицької церкви, один із найсвідоміших культурних діячів Галичини середини ХІХ ст., один із засновників національної композиторської школи.

Його творчість тривалий час замовчувалась. Мало і часто не точно висвітлювались і інтерпретувались факти його життя і творчості. Доля не була до нього ласкавою. Дитиною втратив батьків, пізніше – дружину і залишився з двома маленькими дітьми. Усе життя його супроводжували нестатки, матеріальні труднощі.Однак доля повернулася до нього й іншим обличчям. Він опинився в Перемишлі, тоді найбільшому центрі музичної культури  Західної України.

Які життєві обставини, культурно-мистецькі чинники вплинули на формування його національного світогляду, духовності, патріотичності?

Михайло Вербицький народився  4 березня 1815 року в с. Явірник Руський, неподалік від Перемишля в родині греко-католицького священика. У 10 років осиротів, і його разом з братом взяв до себе на виховання далекий родич, черемиський владика Іван Снігурський, один із найяскравіших діячів української греко-католицької церкви.

І.Снігурський, людина освічена, з європейським світоглядом, був активним учасником усіх тогочасних музичних справ: створив цінну єпархіальну бібліотеку, багату на стародруки, налагодив масовий випуск підручників для народних шкіл, добивався запровадження української мови у школі і церкві,був засновником української друкарні. Саме він створив перший український хор у 1828 році та музичну школу при Перемиському соборі.

Самев Перемишлі розвинувся музичний талант Михайла. Хлопець здобув добру європейську освіту в музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі. Його вчителями були відомі чеські фахівці Алоїз Нанке, Вінкентій Серсаві, Францішек Лоренц, від яких Вербицький отримав глибокі знання з музичної теорії та композиції, опанував мистецтво хорового співу.

На формування його музичних уподобань значно вплинула творчість австрійських композиторів, класиків віденської школи Йозефа Гайдна і Вольфганга Амадея Моцарта та українських композиторів Дмитра Бортнянського і Максима Березовського.

У хорі плекали культ композитора Дмитра Бортнянського, якого М. Вербицький назвав «українським Моцартом». Саме духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику композиторів Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах панувало одноголосся та простеньке двоголосся, творчість Бортнянського дала високо професійне багатоголосся.

Михайло навчався в місцевій гімназії, мав чудовий голос і слух, співав у кафедральному хорі собору Івана Хрестителя,яким керував  Й.Левицький, той самий, якому в кінці життя судилося священикувати в Нагуєвичах і хрестити І.Франка. Це він заявляв, що Галичина не польська, не німецька, а українська.

На схилі років композитор з великою повагою і теплом згадував про початки своєї музичної кар’єри — роки навчання в Перемишлі. За його словами, дяківська школа була для нього консерваторією в мініатюрі, а кафедральний хор дорівнював добрій опері — так гарно співали.

Найвагомішою обставиною, яка вирішила подальший напрямок життя та творчості М.Вербицького, було його навчання у Львівській духовній семінарії(1833-1850), одному з най­видатніших культурних і освітніх українських центрів,в якій вчився з перервами. У 1850 році отримав сан священика і був спрямований на сільську парохію. Завадів, Залужжя, Стрілки Старосамбірського району, останні 18 років життя був парохом у селі Млин на Яворівщині. Там і похований. Дослідники стверджують, що саме там, у Млинах,  було написано пісню «Ще не вмерла Україна».

Вербицький був у близьких стосунках із такими творчими людьми, як М.Шашкевич, І.Вагилевич, М.Устиянович, Я.Головацький, О.Шухевич, А.Могильницький. Усе це формувало його, як глибоко національного митця, попередника М.Лисенка.

Якщо «Руській трійці» належить заслуга відродження західноукраїнської літератури, то М.Вербицький посідає аналогічне місце в галузі музичного мистецтва. Справедливо зазначав С.Людкевич, що він став «символом нашого національного відродження», а І.Франко називав Вербицького «найзначнішим талантом» серед галицьких композиторів.

Значні композиторські досягнення М.Вербицького пов’язані насамперед із церковною творчістю, хорами на тексти українських поетів та музикою до театру, в яку входять як вокальні, так і хорові, ансамблеві та симфонічні номери.

Йому належать понад сорок духовних композицій. Він звертається до канонічних текстів греко-католицької служби, таких як «Ангел вопіяше», «Єдин Свят – хваліте», «Милость мира», «Отче наш», «Свят», «Тебе поєм», створює такі літургійні шедеври, як «Єдинородний Сине», «Святий Боже», «Алілуя».

Музику і спів отець Михайло вважав молитвою, і навпаки, молитву – музикою. Доступна,звернена до людей, покликана піднести їхній молитовний настрій, духовна музика Вербицького набула широкого розповсюдження. Його твори співали у великих храмах і скромних сільських церквах, безліч разів переписувались регентами, поширювались у рукописах. І часто втрачали своє авторство. Вони і зараз звучать як у концертному виконанні, так і в церковному побуті.

Особливою популярністю серед світських творів користуються хорові мініатюри на тексти І.Гушалевича («До зорі», «Мир вам, браття»), В.Шашкевича («Жаль», «Цвітка молить»), В.Стебельського («Тост до Русі»), В.Масляка («Де Дніпро котить хвилі»).

«Заповіт»(сл. Т.Шевченка), «Поклін»(сл. Ю.Федьковича), «Жовнір» на текст І.Гушалевича є першими зразками поем в українській хоровій музиці. Михайло Вербицький – один із перших композиторів, який поєднав поезію Т. Г. Шевченка з музикою. Його кантата «Заповіт»належить до його наймасштабніших, найвидатніших композицій, яку за значимістю і художніми якостями С.Людкевич ставить поряд із «Заповітом» М.Лисенка. Обидва «Заповіти» прозвучали на одному ювілейному концерті Кобзаря 1868 року у Львові. Так символічно перетнулись шляхи двох корифеїв української національної композиторської школи, митців різних поколінь, і так розпочалась в українській професійній музиці шевченкіана, що сьогодні налічує декілька сот творів у різних жанрах і стилях.

40-60-ті рр. ХІХ ст. відзначались значним розвитком театральної музики у Західній Україні. До цього процесу долучається і М. Вербицький, одночасно виступаючи як актор-співак, так і композитор. М.Вербицький – активний учасник в організації перших українських аматорських вистав у Перемишлі 1848-1850-х років, а пізніше – постійно співпрацює з театром «Руської бесіди», відкритим у Львові у 1864році . Для театру М.Вербицький створює  музику до понад двадцяти театральних п’єс, які тоді називали співограми. «Жовнір-чарівник», «Верховинці», «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці»та ін.

Найбільшу популярність за життя композитора мала мелодрама  Вербицького до тексту Івана Гушалевича «Підгіряни» (1864), яка виграла конкурс, оголошений товариством «Руська бесіда» на написання п’єси народною мовою і на теми з народного життя і яка пройшла на сцені театру понад 70 разів. П’єси композитора ставились на сценах не лише українських театрів –вони користувались успіхом у публіки різних країн – Росії, Польщі, Чехії.

З театром була тісно пов’язана і його симфонічна музика,  не притаманна тогочасній українській культурі. З оркестрових композицій відомі дванадцять симфонічних увертюр-симфоній, музика яких виразно утверджувала національний стиль оркестрового письма. Ці музичні твори стали першими зразками національної симфонічної музики на професійній основі у XIX ст.

Його перу належать  і твори для гітари, якою він володів блискуче, і для якої склав самовчитель та впорядкував збірку популярних творів. Вона стала першим таким посібником в Україні. Зазначу, що в часи М.Вербицького фортепіано у побуті було рідкістю. У домашньому музикуванні користувались скрипкою, цитрою, найчастіше гітарою, яка виконувала роль як сольного так і акомпануючого інструменту.

Прикро, що ще дуже мало знаємо про спадщину М.Вербицького, яка досі не тільки не осмислена, а навіть не встановлена. І хоч би як склалась її доля, але можна стверджувати, що вона досить немала і вагома. Фактично,у більшості жанрів М.Вербицький виступає піонером західноукраїнської школи, демонструючи неабияку майстерність у пристосуванні європейських художніх норм до національного фольклорного грунту. В останні роки життя митець займався педагогічною діяльністю, писав статті про проблеми української музичної освіти і творчості у Галичині. Серед його учнів були священики-композитори і фольклористи – Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.

Гортаючи сторінки спадщини М.Вербицького, не можна обминути твору, якому автор свого часу не надавав надто важливого значення, однак, який забезпечив йому не тільки тривке місце в історії української музики, а й щиру вдячність усіх українців. Йдеться про національний, а тепер Державний гімн «Ще не вмерла Україна».

Глибоко символічним є поєднання у пісні творчості вченого-етнографа, поета-наддніпрянця П.Чубинського та священика, композитора-галичанина М.Вербицького.

Як розпочиналась історія гімну України? Шлях від пісні до гімну був вельми не простий та довгий.

Автор слів – П.Чубинський родом із Київщини, юрист за освітою, молодший сучасник Кобзаря. Ніколи не приховував своєї любові до України, її мови і культури,пропагував заборонені твори Шевченка. За вірш «Ще не вмерла Україна», написаний у 23 роки, П.Чубинський зазнав у 1862 році переслідувань царськими урядовцями, які заслали його до Сибіру.

Із самого початку вірш П.Чубинського почав своє існування як патріотичний твір і як пісня, яка виконувалась на мотив сербського гімну«Гей, слов’яни», поширеного серед українських студентів Київського університету. Згодом твір нелегально дістається Галичини, де вперше був опублікований у грудні 1863 року у львівському літературно-політичному віснику «Мета» (друкувався за кордоном) поряд з творами Т.Шевченка«Заповіт», «Мені однаково» та «М.Костомарову».Є щось знаменне в тому, що вірш П.Чубинського приписували Т.Шевченкові. Ті, хто надсилав тексти Кобзаря, згадану поезію подали за Шевченкову, а там вирішили, що всі твори належать одному авторові, до якого вони ставились з побожністю.

Так, мабуть, вважав і сам Вербицький, бо він нагадав йому Шевченкові рядки: «не вмирає душа наша, не вмирає воля». Зміст вірша відповідав світоглядним позиціям і творчій ментальності митця-патріота. Він так запав йому в душу, що композитор вирішив негайно покласти його на музику. Відразу після створення пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.

Існують дві  версії написання твору –хоровий варіант та сольної пісні в супроводі гітари. Рукописний варіант твору (слова і музика) «Ще не вмерла Україна» як сольної пісні у супроводі гітари зберіг учень Вербицького Віктор Матюк (у відділі рукописів Львівскої наукової бібліотеки ім. Стефаника). Більше того, сам М.Вербицький виконував пісню, сидячи на сходах приміщення гімназійної громади в Перемишлі.

Хоровий варіант, теж з автографом композиції, давніший, орієнтовно від 60-х років. Відомості про виконання пісні пов’язані з її хоровою версією.Але утвердилась думка, що спочатку пісня призначалась для соло і гітари.

Уперше цей твір прозвучав у липні 1864 року в Перемишлі на день святого Івана Хрестителя, а згодом Львові у виставі театру «Руська бесіда». Відбулась прем’єра оперети польського драматурга К.Кенца,що йшла під назвою «Запорожці», і музику до якої написав М.Вербицький. Виконання хорової пісні «Ще не вмерли Запоріжжя ні слава, ні воля» припала до душі публіці, глядачі вистави аплодували стоячи, її виконували на біс. У  Вербицького не було такої пісні «Ще не вмерло Запороже» і дослідники зробили цілком вірогідне припущення, що у виставі зі зміненою першою строфою вперше прозвучала зі сцени патріотична пісня Вербицького. На ранок пісню «Ще не вмерла Україна» співав увесь Львів, потім її підхопила і вся Галичина.

На повний голос, саме як пісня-гімн(нібито на сл.Шевченка), вона прозвучала заключним номером на першому на західноукраїнських землях концерті пам’яті Шевченка у Перемишлі 10 березня 1865 року (композитор сам співав у хорі, яким диригував А.Вахнянин).Гімн «Ще не вмерла Україна» був уперше опублікований у збірці русько-українських квартетів «Кобзар»лише в 1885 році, і тут уже названо правильно автора слів –  Павла Чубинського.

Отже, цей хор-пісня швидко набуває популярності і побутує довший час у різних варіантах, поширюється в копіях, входить у музичне життя хорових колективів, аматорів, її співають майже на кожному концерті і на кожній урочистості, її перероблено для хору, фортепіано, оркеструз багатьма змінами й поправками.

Відомі також переклади пісні-гімну «Ще не вмерла Україна» іноземними мовами, зокрема німецький варіант, зроблений українським поетом О.Грицаєм, був виконаний хоровою капелою О.Кошиця в багатьох країнах світу. Вона звучить на сході та в країнах поселення українців (Канада, США, Австралія,Бразилія, Німеччина, Англія та ін.).

Нове життя пісні почалося з часу утворення незалежної Української держави в січні 1918 року, вона виконувала функції гімну. Однак на державному рівні він був затверджений лише 15 березня 1939 року, на жаль, не надовго. Подальша історична доля України та її гімну сплелися в ланцюг трагічних подій і величних подвигів. У Радянському Союзі її виконання загрожувало найсуворішими репресіями. Лише наприкінці 80-х років ХХ століття пісняна була нової сили у час поширення національно-визвольного руху в Україні. У 1989 році «Ще не вмерла Україна» вільно прозвучала на відновленні могили П.Чубинського у Борисполі та у 1990 р. Біля пам’ятника Тараса Шевченка у Києві.

15 січня 1992 року – Президія Верховної Ради видає Указ про Державний Гімн України авторів М.Вербицького і П.Чубинського. Утверджений Конституцією статус пісні як офіційного Державного музичного символу остаточно визначив почесне й вагоме місце в житті українського народу.  Сьогодні Державний Гімн України перекладений та виконується 14 мовами світу.

6 березня 2003 року Уряд України ухвалив текст та прийняв Закон про Державний Гімн України зі словами першого куплету та приспіву вірша П.Чубинського, повернувши згадуваний у ранніх документах варіант першого рядка «Ще не вмерла України і слава, і воля».

2013-2014 рр. знаменувалися чисельними виконаннями гімну України для підняття духу патріотизму української нації та боротьби за свою незалежність і територіальну цілісність.

У двадцятих роках ХХ ст. М.Вербицькому на йогомогилі поставлено пам’ятник, який у своїй верхній частині по боках нагадував два нерозквітлі бутони, які символізували, напевно те, що не до кінця розквітнув талант композитора. На цементній оправі пам’ятника вибито прізвище і роки життя Михайла Вербицького. Згодом дописали: «Автору гімну України».

Лариса Соловей,

викладач Дрогобицького державного музичного училища ім. В.Барвінського

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *